Рано чи пізно у практиці лікаря настає момент, коли потрібно повідомити пацієнтові не дуже добру, а іноді навіть і відверто погану новину про стан його здоров’я. І це потрібно вміти коректно та етично зробити. Поговоримо про складні розмови.
Розмова про недобрі новини складна як для пацієнта, так і для лікаря. У Великобританії, Німеччині, Австралії, США та багатьох інших країнах існують спеціальні протоколи та рекомендації з приводу того, як медичному працівнику слід повідомляти діагноз пацієнту.
Наприклад, найпоширенішим протоколом є SPIKES, в якому йдеться про шість кроків, які потрібно зробити лікарю:
- налаштуватися на складну розмову;
- з’ясувати під час бесіди з пацієнтом ступінь його обізнаності стосовно наявної хвороби;
- запитати пацієнта про готовність отримати достовірну та повну інформацію;
- провести власне цю складну розмову (якщо пацієнт виявив бажання почути правду);
- слідкувати та реагувати на емоції пацієнта;
- ознайомити з планом лікування.
До речі, у США та Європі навички комунікації з пацієнтами – обов’язковий предмет в медичних вишах. Студенти навіть здають іспит, в якому задіяні актори в ролі пацієнтів.
В Україні цього не вчать ані в університеті, ані в лікарні. Лікарі часто не розуміють, як саме вести складні розмови з пацієнтом.
“Це непросто. Ніхто не любить цього робити. Незалежно від того, наскільки добре ви вмієте повідомляти погані новини, це в будь-якому разі погано для пацієнта. Але важливо не зробити ще гірше”, – говорить доктор медицини, засновник програми паліативної допомоги в Університеті Каліфорнії у медичному центрі Сан-Франциско та автор книги “Життя після діагнозу: поради експертів, як жити добре із серйозними захворюваннями” Стівен Пантілат.
Отже, пропонуємо поради медичним працівникам стосовно того, як говорити з пацієнтом про складні питання.
- Прийміть для себе факт, що повідомляти погані новини потрібно. Зроблене над собою зусилля полегшить ваш внутрішній тягар і, зрештою, ви зробите краще для пацієнта. Переважна більшість людей хотіла б знати правду – незалежно від того, наскільки це її засмутить. Важливо озброїти пацієнта інформацією, яка дозволить йому прийняти зважене рішення щодо подальших кроків.
- Не зволікайте зі складною розмовою. Людині потрібен час, щоб прийняти правду.
- Складна розмова має відбуватися тільки віч-на-віч, а не по телефону. Знайдіть спокійне місце, де у людини буде можливість сісти і усвідомити те, що трапилося.
- Не створюйте фізичного бар’єру між вами та пацієнтом – краще сідати поруч, аніж за письмовим столом.
- Говорити про діагноз, про варіанти лікування або про відсутність сенсу у подальшому лікуванні потрібно зрозумілою для пацієнта мовою. Не використовуйте евфемізми, складну термінологію.
- Велике значення має пауза. Сказали діагноз та прогноз, зробіть паузу. Адже іноді лікарі ніяковіють і продовжують розмовляти, щоб уникнути тиші. Дайте пацієнтові трохи часу для реакції.
- Не лякайтесь сліз. Пацієнт плаче – це нормальна реакція. Доктор Стівен Пантілат радить: “Якщо це пацієнт, якого ви знаєте давно, і вам доводиться повідомляти погані новини, і пацієнт починає плакати, ви можете плакати з разом з ним. Але моє правило – я не повинен засмучуватися настільки, що пацієнт має втішати лікаря”.
- Дозвольте пацієнту виговоритися. Так ви зрозумієте, про що страх людини. Всі пацієнти бояться різного, і навіть не завжди саме діагнозу, а – “де знайти гроші на лікування”, “чи встигну побачити онуків”, “чи буде боляче” та інше. Розуміння страху пацієнта – можливість дати людині ту інформацію, яка їй може допомогти.
- Відповідайте чесно на всі питання пацієнта.
- Варто пам’ятати: складна розмова – це теж діалог. У завершенні розмови отримайте зворотній зв’язок від пацієнта: наскільки він зрозумів викладену вами інформацію, який варіант розгортання подій (наприклад, продовження чи припинення лікування) він обрав і наскільки пацієнт готовий співпрацювати у цьому варіанті з медичним персоналом.
- Дайте пацієнтові надію. Надія може бути різною, і не обов’язково на одужання.
Чи була корисною для вас ця складна розмова?